Sochinenya.com > Школа > сочинения на свободные темы > Театр Леся Курбаса — історія чи сучасність?

Театр Леся Курбаса — історія чи сучасність?

Театр Леся Курбаса — історія чи сучасність? Слава і гордість не мають минулого часу. Біль і докори совісті не мають минулого часу. Любов, якщо вона щира, також не має минулого часу. Все це було, все це є сьогодні, і — все це буде і далі. Буде завжди сучасним.

І гордість, і біль, і любов сконцентрувались для харків’ян в одному понятті — Лесь Курбас. Для мене ж вони стали ще й точкою відліку у пошуку відповіді на питання «Театр Леся Курбаса — це історія чи сучасність?» І коли, здається, відповідь вже була знайдена, я несподі­вано розгубився.

Що це: невпевненість у переконанні? Але чи можна вагатися, коли все однозначно доводить: започатковані Курбасом авторські знахідки стали підручниками театрального мистецтва сьогодення.

Відкіля ж тоді цей присмак відчаю? Ще раз поринаю у прочитане і бачу Олександра Степановича в акторському запалі. Йому, продовжу­вачу акторської родинної слави, аплодують кращі театральні зали. Пізніше він переадресовує ці оплески мистецькому колективу свого театру, складеному із однодумців, вихозанців єдиної школи і заснова­ному на колективістичній етиці.

На мій погляд, трьома китами, на які спиралося творче кредо Кур­баса, було прагнення подолати відставання національного театру від закордонних, вирішення високих суспільних завдань і, нарешті, де­кларування об’єктивних законів акторської творчості, а на них — роз­виток самобутніх талантів.

Візьміть будь-якого з цих трьох «китів» — і ви зрозумієте, наскільки вони актуальні і в нашому сьогоденні. (Ну, хіба що з другим — певна проблематичність. Та це вже не вина аматорських позицій, а загальна невизначеність у сучасному українському суспільстві.)

Виходить, що Л. Курбас, опинившись у нашому часі, не тільки був би сучасним, але й зі своєю не скаліченою сьогоднішніми хибами свідо­містю міг би дати ладу багато чому.

Я готовий прийняти непогодження: адже сучасний глядач із його інфор­маційною пересиченістю і з не закомплексованими запитами (читай: роз­бещеними) — це все ж таки сучасний глядач. Чи не буде смішно-наївною здаватися йому гра курбасівських акторів, теми п’єс, зовнішня атрибути­ка тощо? Думаю, буде. Тільки ми зараз говоримо не про це, а про су­часність творчих ідей і методів. А вони були, є і будуть жити на українській сцені, бо це — поступ прогресу, і суспільству його не позбутися. (Згадай­мо, скільки разів у театральному житті виникали спроби-заяви нового напряму і течії! Здається, щось вони не довго проіснували…)

От і виходить, з якого боку не підійди, — наш-таки Лесь Курбас, сучасний! Хоч і вважається він засновником, батьком багатьом твор­чим методам, але він — той батько, що і сьогодні вчить-наставляє по­слідовників своїх.

…А ще Курбас — історія. Та сама слава і гордість, біль і докори совісті. І від цього нашому суспільству, нашій державі нікуди не по­дітися. Так, ми пишаємося, що саме українська земля народила такого генія, саме Київ був тим трампліном, із якого Лесь Курбас злетів до своєї слави у Харкові.

Але ще б’є у скроні біль від нерозуміння: як цей злет міг закінчити­ся каторжною дорогою на Голгофу через Біломорканал до Соловків, де і відбулася «святкова страта» генія-митця на честь двадцятої річниці Жовтневої революції, ідеями якої він щиро й захоплено надихався у своїй праці і під гаслами якої працював кузбасівський театр з першо­го дня свого існування.

Тепер я починаю розуміти, відкіля той самий «присмак відчаю». Від безглуздя, від безсилля краси перед ним, від людської покори пе­ред силою примусу. Скільки українських зірок згасло, вдавлені у баг­нюку цією машиною примусу-покори! І як же вони яскраво запроме­ніли на нашому національному небосхилі після страти! І сяяти їм — вічно…

…«За що?» Одвічне християнське питання. Згодом уряд визнав свою помилку і, як зміг, виправив її. Але мені здається, що найкращу пам’ять несе в собі наш Харківський драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, який, поєднавши історію із сучасністю, наслідує славу і традиції кур- басівського «Березоля».

Sochinenya.com > Школа > сочинения на свободные темы > Театр Леся Курбаса — історія чи сучасність?

Театр Леся Курбаса — історія чи сучасність?

Театр Леся Курбаса — історія чи сучасність? Слава і гордість не мають минулого часу. Біль і докори совісті не мають минулого часу. Любов, якщо вона щира, також не має минулого часу. Все це було, все це є сьогодні, і — все це буде і далі. Буде завжди сучасним. Read on »