Трагедія селянської родини (за оповіданням Панаса Мирного «Морозенко»)

Трагедія селянської родини (за оповіданням Панаса Мирного «Морозенко»)

Трагедія селянської родини. Все своє життя Панас Мирний мріяв показати безталан­ну долю співвітчизників, їх високу душу, тепле серце, щиру вдачу. Темними ночами він «скликав свої яскраві думки до гурту» і починав писати сумні оповідання з селянсько­го життя.

У сучасній письменникові пресі було звичаєм під Но­вий рік вміщувати новорічні оповідання із щасливою кінцівкою – на зразок того, що в убогу родину приходить добрий Дід Мороз, милує заплаканих діток, щедро обділяє подарунками. Новорічне оповідання Панаса Мирного «Мо­розенко» починається сумною драмою і закінчується тра­гедією, що хапає за душу.

У безпросвітних тяжких злиднях жила Катря із сином Пилипком. Борошно вже закінчилось, позичити нема де, а продати – тільки і того, що кожушина вовняна. Але ж якщо її не буде, то в чому ж на роботу бігати Катрі? Сумно бідній жінці, але нема чим нагодувати сина навіть напере­додні свята. Поки мати сумує, Пилипко вже надумав, як можна допомогти: він піде до хрещеного батька і звідти принесе і гроші, і хлібину, і ковбаси. «От і буде нам що їсти!» – думає хлопчик.

З великою любов’ю змальовує письменник зовнішність маленького помічника: «Пишне панське личико, ясні бла­китні очиці та біле й м’яке, наче льон, волоссячко». Не­стерпний біль відчував Пилипко, коли бачив сльози та сум рідної неньки; і мати знала, «як ті сльози й та мука боля­че впинаються в його жалісливе серце».

Вона розуміла, що хлопчина може її обдурити, аби за­спокоїти, і піти до хрещеного батька посівати.

А Пилипко для себе вже твердо вирішив, що іти треба, але ж найважчим було з хати вибратися, щоб мати не за­примітила.

Не боявся він ані довгої дороги, ні морозу, лише воло­дар зимового лісу Морозенко трошки лякав його. Цікаво Пилипкові: який же насправді лісовик? Колись мати роз­повідала, що то старезний та кремезний дідуган з білою бородою і запалими підсліпуватими очима. Голова – як гора, замість волосся – сніг, а борода сплетена з довгих вістряків, що намерзають під стріхами. Лячно хлопчику побачити таке чудовисько, але жаль до матері перемагає в душі хлопця цей страх. «Загорнувшись у довгу матери­ну свитку, у шкарбунчиках на босу ногу… він, мов заєць, вискочив із сіней та й полинув прямо в ліс. Темним стра­шидлом з чорними корявими ногами постав перед Пилип­ком зимовий ліс». Лячно стало хлопцеві, дух запинався в грудях, серце страшенно билося. Відчувши себе безсилим перед страшною лісовою стихією, він намагався вирватися з-під влади тих злих химер і не зміг. Засинаючи в крижаному лісі, хлопець марив, що то Морозенко не пускає його до хрещеного батька. У своїй уяві він благав дідугана відпу­стити його, але чув у відповідь тільки голосний сміх. Та чи Морозенко – головний винуватець лиха, питає Панас Мирний. Звичайно, ні, а ті, хто створив Катрі та її сину нестерпні умови життя. Саме злидні вигнали дитину з хати, і тому не випадкові слова сусідів: «Не задавив би мороз, то голод догриз! Раніше вмерло, менше горя знатиме». Панас Мирний взяв собі за мету схвилювати читача умовами життя знедоленого, ошуканого, пригнобленого селянства, якому віддавав свою любов і повагу.

Яндекс.Метрика