Жаднюга

Жаднюга

Жаднюга. Цього літа ми відпочивали недалеко від Євпаторії. Вза­галі, раніше ми всією сім’єю їздили в гори, брали з собою намети і мандрували, де хотіли. Але тепер все це дуже до­рого: в гори ми поїхати не змогли.

Розташувалися в будиночку, а біля нас жили «хазяї». Вони весь час стежили, щоб ми чогось їхнього не з’їли. Я з моїм молодшим братиком Іллюшкою ніколи не бачили таких жаднюг. їм було шкода навіть стежки, по якій ми ходили. А коли хазяйський син одного разу побачив, як Іллюшка підняв під деревом сливу, він голосно закричав:

Мамо, нашу сливу їдять! – і побіг до своєї матусі.

Хазяйка була дуже огрядна. Вона вибігла з хати, поча­ла махати на Іллющу руками, наче проганяла курку. Було дуже смішно, хоча й трохи противно.

А одного ранку на сніданок мама приготувала пластівці із згущеним молоком. З’їли трохи і побачили, що хазяй­чин син ходить і дивиться на нас. Ми покликали його, і він із задоволенням поснідав з нами. Потім мама і тато збира­ли речі, щоб іти на море, а ми з Іллюшею вирішили збуду­вати будиночок для мурашок, які повзали по доріжці. Спочатку зібрали маленькі палички, почали їх приладну­вати одна до одної, і щось там у нас виходило. Але тут хазяйський син раптом закричав:

Не займайте! Це наші мурашки! Вони на нашій землі живуть!

Стало якось сумно від того, що цей хлопчик – такий жаднюга, не розуміє доброго ставлення до себе. Напевне, йому буде важко спілкуватися з друзями, якщо він не ста­не добрішим.

Яндекс.Метрика